У статті здійснено міждисциплінарне соціально-філософське дослідження, в якому аналізується можливість взаємозв'язку між корпусною філософією та метамодернізмом. Дослідження базується на використанні методів корпусної лінгвістики для аналізу великих обсягів текстів з метою виявлення патернів мови, які відображають соціальні практики та культурні логіки. Однією з ключових гіпотез є те, що корпусна філософія відповідає методологічним вимогам метамодернізму, поєднуючи кількісні (модерні) та якісні (постмодерні) підходи до пізнання. Метамодернізм характеризується синтезом або коливанням між модерністською впевненістю та постмодерністським скепсисом, вірою у науково-технічний прогрес та розумінням необхідності множинності (...) інтерпретацій та життєвих світів. Метамодернізм передбачає активізацію історичного та гносеологічного оптимізму модернізму разом із самокритикою постмодернізму, спрямовану на створення більш стійкого та рівноправного суспільства. У статті також обговорюється концепція пост(недо)модернізму українського філософа Олександра Олександровича Мамалуя, який передбачив деякі положення теорії метамодернізму, а саме, інтеграцію принципів модерна та постмодерна для вирішення глобальних проблем людства. У роботі з’ясовано, що використання корпусної лінгвістики в філософії дозволяє формувати обґрунтовані висновки та обмежувати суб'єктивізм в інтерпретаціях, що є важливим для сучасної філософської та соціальної думки. Розроблений в статті проєкт корпусної філософії відповідає метамодерністській логіці, оскільки передбачає методологічну інтеграцію кількісного та якісного підходів, а також соціально-політичну та аксіологічну спрямованість. Загалом, дослідження підтверджує, що корпусна філософія може бути важливим інструментом у контексті метамодернізму, сприяючи розвитку нових філософських та соціальних концепцій, які здатні адекватно реагувати на виклики сучасності. (shrink)

У статті розглядається поняття ідеології через призму теорії Луї Альтюссера та аналізу соціальних медіа двох українських робітничих організацій: ГО «Соціальний рух» та медичного руху «Будь як Ніна». Основна увага приділяється концепції ідеологічних апаратів держави Альтюссера, яка пояснює механізми гегемонії панівного класу через інститути, що забезпечують відтворення суспільних відносин. Автор наголошує на обмеженнях цієї теорії, зокрема на її надмірній тоталізації та акценту на відтворенні уявлення про абсолютну гегемонію буржуазної ідеології. Для подолання цих обмежень пропонується підхід, заснований на акторно-мережевій теорії, що дозволяє (...) враховувати роль не лише соціальних структур, але й конкретних акторів – як людських, так і нелюдських (технологій, інституцій). Методологія акторно-мережевої теорії акцентує увагу на взаємодії акторів у створенні та трансформації мереж взаємозв’язків та солідарності. Замість визначення наперед ролі та сенсу дій акторів автор пропонує емпірично досліджувати їхні дії, інтерпретації та взаємозв’язки. Дослідження використовує корпусний аналіз текстів, опублікованих організаціями «Соціальний Рух» і «Будь як Ніна» у соціальних медіа. Виявлено, що «Будь як Ніна» зосереджується на правовій боротьбі за економічні права медичних працівників та критиці безвідповідальної поведінки влади. Натомість у текстах «Соціального руху» домінує політична риторика, спрямована на викриття класового характеру влади та мобілізацію для класової боротьби. Результати свідчать про різні рівні класової свідомості: від економічної боротьби до початкового формування політичного усвідомлення. Отже, автор пропонує концепт «ідео-графії» як альтернативу традиційному аналізу ідеології. Цей підхід дозволяє описувати і візуалізувати ідеї та практики, що виникають на низовому рівні, зокрема в рамках робітничих рухів. У статті демонструється, як використання корпусної лінгвістики та акторно-мережевої теорії сприяє більш точному й демократичному розумінню соціальних змін. (shrink)

В статті здійснено корпусне, міждисциплінарне, емпіричне соціально-філософське дослідження можливостей актуалізації поняття та практики класової свідомості в метамодернізмі на основі чотирьох джерел: праць видатних західних філософів 1900-2023 рр. (5064 англомовних книжок і статей), праць Карла Маркса та Фрідріха Енгельса (43 томи), української соціологіні Олени Сімончук і дописів у Facebook-групі громадського руху українських медикінь «#БудьякНіна». Перші два джерела дозволили зрозуміти первинну логіку цього поняття, а також його філософську логіку та суперечливість на фоні історичного досвіду ХХ ст., тобто пов’язаних з ним трансформацій в (...) західному суспільстві та пролетарських революцій. Виявилося, що розум, однорідність і цілеспрямованість, які очікувалися в теорії від практики робітничого, революційного руху, проявив панівний клас, інтегрувавши робітничий клас на Заході, а на Сході, замість автентично пролетарських революцій, відродилися тиранія та відчуження від широких народних мас з боку професійних революціонерів, а згодом, й державно-партійної бюрократії. Втім, поняття класової свідомості лише частково можна вважати деактуалізованим, оскільки це поняття передбачає стадії розвитку класової свідомості. Два останніх джерела в нашому дослідженні дозволили продемонструвати, що в сучасних українських умовах можна говорити про сформованість 2-х стадій розвитку класової свідомості: розуміння власних інтересів і нерівності. Це створює можливості стверджувати, що метамодерністське перевідкриття історії, зокрема має відношення й до поняття та практики класової свідомості сучасних робітників, що дає надію на більш вдалий римейк емансипативного потенціалу марксистських ідей для розв’язання сучасної кризи капіталістичного людства у XXI cт. Підкреслимо, що дослідження було зроблено за допомогою використання корпусної лінгвістики, завдяки якій були проаналізовані великі обсяги текстів, як філософів, так й учасників руху «#БудьякНіна», що дозволило виділити головні контексти та фокус їхніх текстів, а також поставило усе дослідження на міцну емпіричну базу. (shrink)