The purpose of this study was to explore situations experienced by 12 health-care providers working in two nursing homes. Individual interviews, using a narrative approach, were conducted. A phenomenological–hermeneutical method, developed for researching life experiences, was applied in the analysis. The findings showed that good care situations are experienced when the time culture is flexible, the carers act in a sovereign time rhythm, not mentioning clock time or time as a stress factor. The results are discussed in terms of anthropological (...) and sociological theory: time as event and action and flexible time cultures. Care settings for persons with dementia represent many challenges, such as a heavy workload and time strain. Time ethics is a construction, understanding time used in caring for persons suffering from dementia, which involves a mature, responsible and flexible nursing approach to these patients. (shrink)

In his 1936 paper,On the Concept of Logical Consequence, Tarski introduced the celebrated definition oflogical consequence: “The sentenceσfollows logicallyfrom the sentences of the class Γ if and only if every model of the class Γ is also a model of the sentenceσ.” [55, p. 417] This definition, Tarski said, is based on two very basic intuitions, “essential for the proper concept of consequence” [55, p. 415] and reflecting common linguistic usage: “Consider any class Γ of sentences and a sentence which (...) follows from the sentences of this class. From an intuitive standpoint it can never happen that both the class Γ consists only of true sentences and the sentenceσis false. Moreover, … we are concerned here with the concept of logical, i.e.,formal, consequence.” [55, p. 414] Tarski believed his definition of logical consequence captured the intuitive notion: “It seems to me that everyone who understands the content of the above definition must admit that it agrees quite well with common usage. … In particular, it can be proved, on the basis of this definition, that every consequence of true sentences must be true.” [55, p. 417] The formality of Tarskian consequences can also be proven. Tarski's definition of logical consequence had a key role in the development of the model-theoretic semantics of modern logic and has stayed at its center ever since. (shrink)

The second of Lorca's great trilogy of rural dramas, "Yerma" is a concentrated blend of contrasting moods through which Lorca charts the increasingly destructive obsession of a childless young country wife, and probes the darker zones of human fears and desires. The play's rich mode of expression--a powerful combination of verbal, visual and auditory images and rhythms--is also geared to celebrating sexual attraction and fertility, creation and procreation.

_Purpose._ In the article, the author questions rethinking the phenomena of empathy and self-empathy as modes of self-understanding of humanity and the inner intention to self-exploration of human spirituality. _Theoretical basis._ The research is based on the phenomenological dimension of modern anthropology and axiology. _Originality._ The change of the traditional intersubjective approach in the understanding of empathy to an introsubjective one and the affirmation of self-empathy as one of the defining existences in human beings, which is adjusted by the altruism-egoism (...) value scale and forms the skills of unconditional empathic action towards the Other as a mode of self-exploration in the spiritual essence of a person are argued. _Conclusions._ The commonplace in a wide palette of research views on empathy is the construct for the Self – Other disposition and the intersubjective approach emphasizing the object of empathy. Transformation of the intention vector of empathic consciousness from the object to the subject of empathic action opens up deep possibilities of spiritual improvement as a way of self-awareness in the human essence. The transformation of the intention vector of empathic consciousness from intersubjective (I in the Other) to introsubjective (I through the Other) has the potential for spiritual development according to the altruism-egoism value scale. Empathy as an introsubjective position of self-exploration is inseparably connected with self-empathy, which in the mutual integration of its three main components – benevolence towards oneself, reflexivity towards one’s own experience and a tendency to understand one’s fate as common to all mankind – forms an important regulator of self-understanding of a person’s spiritual potential and the possibility of the practical extrapolation for these skills to an empathic way of communication at all levels of anthropo-being. Anthropological accentuation on the inner essence and meanings of human existence is carried out through intuition and self-altruism as the fading of pragmatic interest in the socially conditioned Self (Ego) and immersion in the essential Self – the bearer of the universal spiritual in a person. Self-empathy is considered in the context of the ideas of Stoicism as a deep self-immersion in the human essence and sensitivity to immediate emotional internal states, as a construct of emotional intelligence and a way of realizing individual uniqueness in the context of the metamodern concept of atopy. Self-empathy is defined as one of the key existences in human beings, which forms the skill of altruistic (unconditional) implementation of empathy. (shrink)

In its first part, the paper explores the challenge of conceptualizing the Thomist theological virtue of hope in Aristotelian terms that are compatible with non-Thomist and even atheist metaphysics as well. I argue that the key concept in this endeavor is friendship—as an Aristotelian virtue, as relational value in Thomist theology, as a recognized value in supportive care and as a kind of ‘personal hope.’ Then, the paper proceeds to examine the possible differences between hope as a virtue and hope (...) as an experience reported by people, terminal patients in particular. With the clinical problem of hope at the end of life in mind, the paper concludes with two meta-ethical questions—about the overridingness of .. (shrink)

La vida noble.--Los valores humanos.--Janua pacis.--El derecho natural.--Leyes de biología nacional.--Los ministros de la ley.

Мета. Автори ставлять за мету дослідити еволюцію парадигм концепту зла в західній філософській та психологічній думці. Теоретичний базис. Дослідження ґрунтується на новітніх методологічних підходах до встановлення взаємозв’язку між філософським, психологічним і теологічним розумінням сутності зла та його проявів. Наукова новизна. Уперше в українській науці здійснено систематизацію еволюції концепту зла у філософському та психологічному розумінні. Висновки. Аналіз основних міфологічних, теологічних, філософських та психологічних концепцій зла дає можливість систематизувати їх у вигляді п’яти головних парадигм. Примордіальною парадигмою можна вважати дуалістичну, яка зберігає свій (...) вплив до нашого часу. Зло розуміється в ній як уособлення природних катастроф, хвороб, людських злочинів і силою, що протистоїть Добру. Антична філософія та християнство намагаються позбавити зло його онтологічного статусу: зло як таке не існує, а є лише відсутністю Добра. На основі такого розуміння формується привативна парадигма, яка панувала в європейській філософсько-теологічній свідомості понад тисячоліття. Вона стала підґрунтям для філософської теодицеї: виправдання всеблагого Бога перед лицем зла, що насправді існує. Але наприкінці ХVІІІ сторіччя ця парадигма поступилася місцем діалектико-романтичній, найбільш яскравими представниками якої є Шеллінг, Гегель та Ніцше. Концепт зла переосмислено й подано як необхідну складову світу, яка разом із добром належить до вищої реальності. Нове розуміння концепт зла отримує в психоаналізі Фройда, Юнга та Фрома: його джерелом визначено підсвідоме людини, а зовнішнім виявом – агресію. Подібне розуміння зла притаманне і багатьом іншим психологічним школам, деякі з них проводили навіть психологічні експерименти щодо первісно злої природи людини. Утім, подібні "експерименти" характерні для соціальних практик тоталітарних режимів, на підставі чого виникає концепція "банальності" зла. Поява ж останньої постмодерністської парадигми розуміння зла пов’язана зі спробою деяких мислителів відкинути всі попередні концепції та повернутися до найдавнішої дуалістичної парадигми. Здавалося б, падіння більшості тоталітарних режимів та очікування "кінця історії" не давали підстави для популяризації цієї парадигми, але події початку 20-х років нашого століття вказують на необхідність її актуалізації. (shrink)