The article is based on an analysis of the works of the French historian Pierre Nora, who, trying to find a "true" history, comes to the opposition of history and memory. Outright political agitation and national imperatives are dominated in History, therefore history cannot be correct and objective. Instead of history, the philosopher believes, we should focus on the right memory. But when memory itself has been torn apart, it can only exist on the basis of "memory places" - mnemonic (...) places. The power of memory is preserved now in the places of memory that accumulate and preserve history. Places of memory have lost their physical or geographical meanings. Meaning and sense are made places of memory, important place for history. Due to the nature of the memory places, the multiplicities of their interpretations are the normal. And the past, therefore, became a poly semantic space, focused on the co-presence of many different versions of the interpretation of the same memorial structures (monuments, historical facts and events, texts of the past). Contrasting memory and history, P. Nora concludes about "the tyranny of memory (it is reminiscent of Reeker's statement). In his opinion, at any moment the memory is ready to lift history under itself, to "memorize" it, it deeply and dangerously distorts the meaning of words. Precisely because there is no collective memory, the places of memory appear that designed to compensate for its absence. When the space of memory disappears, mnemonic places appear. It is through mnemonic places (places of memory) as spaces that provide access to traditions, Nora moves from the present to the past. But the noble goal of finding the truth, of recreating traditions, has turned into honoring memory for political purposes, where the past has become the rhetorical construct of the present. Hence, the perception of truth is changing. Now, the truth is not in the "factuality" of the data, but in their "relevance". In the end, Nora makes a rather devastating conclusion for history- that the past has lost its meaning, the present historical consciousness gives meaning to all possible and valid versions of the past, and that official memory (politics of memory) is associated with practices of selective forgetting or memory. (shrink)

Стаття побудована на аналізі праць французького історика П’єра Нора, який, намагаючись знайти «справжню» історію, доходить до протиставлення історії та пам’яті. В історії домінує, вважає філософ, якщо не відверта політична агітація, то національні імперативи, які ніяк не роблять історію справжньою та об’єктивною. Замість історії потрібно зосереджуватись на правильній пам’яті. Але в умовах, коли сама пам’ять стала розірваною, вона може існувати лише спираючись на «місця пам’яті» – мнемонічні місця. Сила пам’яті тепер зберігається в місцях пам’яті, які накопичують та зберігають історію. Тобто, місця (...) пам’яті втратили фізичний чи географічний сенси, і місцями пам’яті їх робить саме те, завдяки чому вони вислизають із простору історії – сенси, які вони несуть, смисли. Виходячи з такої природи місць пам’яті множинність їх інтерпретацій є нормою. А минуле, таким чином, виявляється полісемантичним простором, орієнтованим на співприсутність багатьох різноманітних версій інтерпретації одних і тих самих меморіальних структур (монументів, історичних фактів і подій, текстів минулого). Звідси випливає зміна уявлень про істинність. Тепер істина не у «фактичності» даних, а в їх «актуальності». Врешті-решт Нора робить досить нищівний для історії висновок, що минуле втратило сенс, історичну свідомість нині має виключно теперішнє, яке і наділяє сенсом усі можливі й припустимі версії минулого, і що офіційна пам`ять (політика пам’яті) пов’язана з практиками вибіркового забування чи пам`ятання. (shrink)