В статті розглядаються постмодерні мистецтва та тренди в їх різноманітті. Відправну точку дослідження становить порівняння постмодерна та пост-постмодерна в арт середовищі. Постмодерн парадоксально обмежує надмірність, не дозволяючи достатньо відобразити особливі риси арт об’єкта. Пост-постмодерне мистецтво дає можливість подолати недостатність та небезпеку подій та селф-хеппенінгу людської істоти. Об’єктно-орієнтована онтологія (ООО) Грехема Хармана, перформатизм Рауля Ешельмана, метамодернізм Тімоті Вермюлена та Робіна ван ден Аккер, діджімодернізм Алана Кірбі, пост-постмодерністське розуміння архітектури Тома Тернера тощо становять інтелектуальні тренди, які осягають особливості постмодерного та пост-постмодерного мистецтва (...) зокрема. OOO показує, що пост-постмодерністське мистецтво більшою мірою театральне ніж літературне і навіть пост-постмодерна література стає театральною. Відмова від переоцінки як форми, так і функції в мистецтві, особливо в архітектурі, дозволяє позначити дивний формалізм як актуальну арт позицію. Оскільки у статті йдеться про мистецтво проживання, найбільша увага приділяється архітектурі як зразковому мистецтву. Це пояснює звернення до творів, в яких досліджується архітектура, включно теорії самих архітекторів, таких як Петер Цумтор або Юхані Паласмаа, або створення архітектурних арт об’єктів письменниками. З іншого боку, такі пост-постмодерні письменники, як Девід Фостер Уоллес або Дейв Еггерс, створюють театральні літературні твори, які часто екранізуються. Перформатизм як напрямок, що розвиває генеративну антропологію після міленіуму, становить підвалину для дослідження генеративного мистецтва як найбільш непередбачуваного та близького до спонтанності проживання як руху до привабливих об’єктів, арт об’єктів включно. В статті розвивається цей підхід через дослідження руху від селф-перфомансу до селф-хеппенінгу як мистецтва манери поведінки, модусу буття. Отже, пост-постмодерне мистецтво в його різноманітті постає мистецтвом проживання людської істоти. (shrink)

В статті досліджується питання Нової Щирості в пост-постмодерному контексті, насамперед в пост-постмодерній культурі, в першу чергу літературі. В дослідженні розглядається пост-постмодерна Нова Щирість у порівнянні з постмодерною апатією, надлишковою інтелектуалізацією та цитацією тощо. В такому випадку Нова Щирість тісно пов’язана з пост-постмодерними оригінальністю, автентичністю, чесністю, правдивістю, відвертістю та серйозністю. Постмодерний іронічний еклектизм як різновид деконструкції розвивається в реконструктивну пост-постмодерну не- та метафікційну щирість. Отже, Нова Щирість як чутливість постає як загальною культурною атмосферою, так і певним різновидом філософії з її особливими (...) естетикою, етикою, онтологією, тощо. Приміром, категорія краси реалізується в пост-постмодерній естетиці у зв’язку з більш щирими чутливістю та чуйністю до мистецтва та природи. В статті вивчаються відмінності між Новою Щирістю та постіронією й Нова Щирість опиняється не стільки іронічною, скільки юморною. Дослідження Новою Щирості відбувається головним чином на матеріалі пост-постмодерної літератури, яка найкращим чином сполучує концептуалізацію та перцептуалізацію. Однак, в її найбільш актуальних проявах, Нова Щирість постає на перетині теорії, літератури, кіно, року, мережевого та мем-арту тощо. В усіх випадках тяжіння до просторічної культури дає змогу передати приватний досвід. В такому контексті пост-постмодерне мистецтво стає більш щирим ніж постмодерне. Грубі жарти та буденна діяльність, травматичні або банальні вносять вклад у досягнення більшого ступеню інтимності та любові ніж надто прямолінійна толерантність. Чинником цього є постіронічне припущення, що іронія іронізує над самою собою й стає самореференційною та в наслідок терапевтичною й радісною. Таким чином, Нова Щирість тяжіє до взаємозв’язку серйозності та постіронічних гумору, глибини та поверхні. У висновках статті підкреслюється значення Нової Щирості для постмодерної естетики та етики. З її допомогою можливість насиченого персонального висловлювання та доступу до Реального, втрачена в постмодерних умовах, з’являється знову, оновлена та збагачена. (shrink)

В статті обмірковуются пост-постмодерні ознаки спекулятивного реалізму та об’єкт-орієнтованої онтології. Розкриваються постмодерні теми в поточній подієвості. Відповідно, пост-постмодерн розуміється як тренд, в якому постмодерн розвинюється, частково перевершуючи себе. Спекулятивний реалізм і об’єкт-орієнтована онтологія показані як модус спротиву модерному антропоцентризму. Задля здійснення цього в статті введено концепт інвівід, що відображує поточний стан людської істоти. Показано, що саме інвівід запобігає кореляції між реальністю та людським мисленням. Це запобігання та гіпотрофія суб’єкта розглядається як запорука виживання людства в нагальній подієвості, а інвівід – як (...) гіпосуб’єкт. Концепт інвівіда уможливлює показ пост-постмодерних онтології, топології, екології та антропології в контексті спекулятивного реалізму та об’єкт-орієнтованої онтології. Особлива увага приділена оберту онтології на онтикологію та геометрії на топологію. На додаток досліджується, яким чином в цьому контексті постмодерний інтерес до топології обертається пост-постмодерним інтересом до атмосфери, афективного ландшафту, що потребує наструнчення. Атмосферність у цьому випадку завдається дивною, вібруючою матерією як матерією вітальною, пожвавленою та бадьорою, сповненою енергією та життям і водночас тремтячою, пульсуючою. Рухаючись від постмодерної не-евклідової топології особливості топології спеклятивного реалізму та об’єкт-орінтованої філософії вивчаються як пост-постмодерні. Така топологія описує місця, які зливаються з подіями, що там відбуваються; атмосферу дивних вимірів з браком законів перспективи як атмосферу інвівіда. Ця атмосфера, довкілля пластігломератів, індустріальних реліктів і вакцинованих організмів, що склалася через наштовхування не-людських і людських об’єктів і майбутність, що реалізується зараз же, потребує спеціального налаштування в пост-постпостмодерному дусі. (shrink)

В дослідженні вивчається взаємний вплив мемів і любовних чи сексуальних стосунків. Воно показує те, що, з одного боку, тема стосунків є однією з найпоширеніших і багато в чому визначає інтернет меметику в цілому. З іншого боку, створення та надсилання мемів стало важливою частиною сучасних стосунків і підтримує їх. Меми допомагають пам’ятати ключові моменти успішних стосунків, і це знання є складовою їх фону, та дозволяють розвивати їх і, в той же час, зміцнюють їхню стійкість через добрий емоційний контекст. З огляду на (...) це, дослідження показує, що меметичний гумор, навіть у його найгостріших або чорніших формах, відіграє позитивну роль. На підґрунті цього в дослідженні вводяться та розглядаються нові концепти меміронії та метагумору. Так, дослідження підтверджує, що меми є частиною пост-постмодерної подієвості, більш життєвої та щирої, ніж постмодерністська. Життєві, правдиві меми, у порівнянні з надто інтелектуальними мемами, допомагають підтримувати тісніші стосунки через дійсну любовну гру. Особливу увагу в дослідженні приділено лінгвістичній складовій мемів, зокрема «мовам» мемів. Окрім базових меметичних концепцій Лімора Шифмана, Дугласа Хофстадтера, Сьюзен Блекмор та ін., а також когнітивного підходу Деніела Деннета, дослідження ґрунтується на концепції кохання як комедії Аленки Зупанчіч та сміху як мовного прояву Младена Долара, концепції співвідношення щирості, комізму та шарму Грема Гармана та ін. Дослідження проводилось на матеріалі інтернет-мемів, а також інших творів сучасного мистецтва, які демонструють важливість гумору для стосунків. (shrink)