Abstract

У статті досліджено джерела концепції комунікації, що сформувалась у філософії «Іншого». Виявлено особливості побудови дискурсу з «Іншим» на основі філософії діалогу. Взаємодія з «Іншим» тут здійснюється через артикуляцію «Іншого», звернення і відповідь на звернення «Іншого», інтенційність, рефлексивність, взаємну направленість. Визначено специфіку орієнтації на особистісну, індивідуальну основу спілкування, що здійснюється у персоналістській філософії. Концепти відкритості, чутливості, небайдужості, відповідальності є визначальними для побудови комунікації у персоналістській філософії. Визначено критерії інтерпретації чуттєвих даних «Іншого» на підставі образу, поведінки, накопиченого життєвого досвіду, які розроблюються у соціологічній феноменології. Формування соціальних зв’язків відбувається на основі сприйняття мотивів, поведінки і реакцій «Іншого» у повсякденності. Механізми соціального пізнання, успішної взаємодії з «Іншими» та самопізнання розкриваються у сучасних теоріях комунікації. Вони поглиблюють розуміння соціального пізнання через ставлення до «Іншого» у різних процесах, від емпатії до членства у групі. Комунікативний простір досліджено як сферу діяльності, що поєднує у собі взаємозв'язки внутрішніх мотивів і особистісних установок індивіда із загальними цінностями, ідеалами й нормами інших людей. Перспектива дослідження обраної проблеми охоплює сучасні розробки концепції «Іншого», які поглиблюють розуміння того, що такі механізми соціального пізнання, як емпатія чи членство у групі, розкривають значення успішної взаємодії з іншими у соціальному світі.