Abstract

У статті проаналізовано історико-філософський доробок відомого сучасного українського філософа Олександра Мамалуя (1939–2023). У названому контексті окреслено два періоди його наукової та творчої діяльності: 1) марксистський (до 1992 р.) і 2) постмодерний (з 1992 р.). В рамках першого періоду мова йде про формування його марксистської філософської позиції, зокрема під час його навчання на історичному факультеті Харківського державного університету імені О. М. Горького (1956–1961), викладання в Українському заочному політехнічному інституті (м. Костянтинівка Донецької області) у 1961–1963 рр., навчання в аспірантурі на кафедрі історичного та діалектичного матеріалізму в 1962–1965 рр., викладання на посаді доцента (1972), старшого наукового співробітника (1977), професора (1988) Харківського державного університету. В цей період Мамалуй захистив кандидатську дисертацію «Деякі філософські аспекти проблеми історичного прогресу (про категорію історичного прогресу у зв’язку із загальним критерієм розвитку суспільства)» (1966) і докторську дисертацію із фаху «діалектичний та історичний матеріалізм» за темою «Методологія «Капіталу» К. Маркса і системна єдність діалектичного і історичного матеріалізму» (1982). У цих й інших публікаціях першого періоду він з позицій марксистської філософії в історико-філософському контексті також аналізував праці видатних філософів, представників різних філософських напрямів (Арістотель, Декарт, Кант, Гегель, Фоєрбах та інші). Під час другого, або постмодерного періоду, який співпав з призначенням його на посаду завідувача кафедри філософії (пізніше – кафедри теоретичної і практичної філософії імені професора Й. Б. Шада) Харківського університету, Мамалуй у своїх дослідженнях спочатку звернувся до постмодерної традиції (Ліотар, Дерріда, Бодріяр, Фуко, Лакан), потім розширив свої філософські заняття іншими авторами та традиціями (Ніцше, Гадамер, Гайдеґґер), поєднуючи їх у певному сенсі зі своїми попередніми напрацюваннями в марксистський період. Іншою важливою складовою його творчості другого періоду стали дослідження розвитку університетської філософії у Харкові. З одного боку, в організаційному відношенні Мамалуй ініціював серед аспірантів, докторантів та співробітників кафедри дослідження щодо персоналій і особливостей розвитку Харківської університетської філософії від 1804 р. до сьогодення. З іншого боку, він оприлюднив свої власні праці, а також праці у співавторстві щодо початкового періоду розвитку філософії у Харківському університеті та інших етапів у ХХ столітті. Отже слід констатувати важливий внесок професора Олександра Мамалуя в історико-філософські дослідження в рамках сучасної української філософії в цілому.