Abstract

Філософія доби Відродження, а саме XV–XVI ст., передбачає наявність світоглядних детермінант, що мають глибинний герметичний смисл. З розвитком гуманітарного знання необхідним стає прагнення визначити послідовність суджень теоретичного й наукового змісту. Людина як специфічний мікро-макрокосм у площині буття дістає універсальні риси, пов’язані з визначенням метафізичних основ пантеїстичної діалектики. М. Кузанський вибудовує комплекс ідей пантеїстичного і магічного розуміння природи, що уособлює ідею вічного творення. Автор статті захищає тезу, згідно з якою теоретична спадщина мислителя має значення для поглиблення внутрішніх зв’язків між отологічними і теоретико-пізнавальними детермінантами гуманістичної традиції.