Abstract

У статті розглядається концепція персоналістичної еклезіології сучасного католицького філософа і теолога Чеслава Станіслава Бартніка, послідовника теологічного персоналізму Кароля Войтили. Автор з’ясував, що в еклезіології Бартніка Церква утворюється передовсім з прозопоїчних складових: особи, Христа, Святого Духа, спільноти осіб, особового світу і в остаточному варіанті сама стає «особою». В інтерпретації польського католицького мислителя Церква постає як спільнота осіб, створена в реальний спосіб посередництвом індивідуальних відносин-зв’язків з Особою Христа, як така, що здійснює його місію й осягає особливий вимір буття суб’єкта в процесі й перспективі спасіння. Природу і властивості Церкви філософперсоналіст розглядає виходячи з думки, що вона є продуктом релігійності, тобто явища, яке носить особовий характер. І структуру Церкви, і структуру релігійності визначають прозопоїчні відношення, тому особу слід вважати не тільки чинником, який створює зав’язок Церкві, а й її фундаментальною структурою. На базі людської природи та звичайної спільноти християн Церква проявляє себе як релігійно-суспільна «Особа». З погляду реалістичного універсального персоналізму Ч. С. Бартніка, вона отримує характер спільнотної особи на взірець інших форм спільнотної особи. Оскільки Церква стає спільнотним цілим, то повинна здійснювати та здійснює свою «особу», стає собою в повному розумінні, при цьому вона знаходиться на служінні та реалізації не лише власного буття особою, а й буття окремої людської особи в її прямуванні до власної повноти.