Abstract

У статті досліджується русифікація та ідеологізація мовно-культурного простору українців протягом 60-70-х рр. ХХ ст., показано витіснення української мови повсюдним уведенням російської, висвітлюється державна політика тоталітарного комуністичного режиму, спрямована на усунення національних відмінностей, зближення націй, досягнення їх повної єдності та створення "нероздільного радянського народу". Акцентовано, що всі свої зусилля радянська влада скеровувала на зміцнення російської національно-політичної переваги в Україні та втілення в життя тези про російську мову як "другу рідну". Із часом правляча компартійна верхівка значно звузила сферу застосування української мови й сформувала статус її меншовартості. Стрімко зменшувався відсоток українського друкованого слова, утрачав національне обличчя український театр, російська мова заповнювала програми радіо- та телеефіру. Однак проти процесів русифікації населення УРСР та "теорії двомовності" активно виступили українські педагоги, письменники, літературні критики, кінорежисери, художники, науковці, громадські діячі. Результатом протистояння між свідомою українською інтелігенцією і радянським бюрократичним апаратом стала поява шістдесятників, які в підсумку очолили національне відродження України кінця 1980-х - початку 1990-х рр.