Abstract
Спочатку один «голий і самотній» факт: ніхто не бачив, щоб філософія закінчилася. Відтак, принаймні, індуктивно, ми можемо стверджувати, що філософія _ніколи не закінчується_. Не завершується. Вона не завершується, незалежно від того, що протягом усієї історії її існування, її супроводжують підсумкові фінальні об’яви – з середини філософії і ззовні ― про остаточне завершення, про кінець, про кінець кінців, про смерть філософії тощо. З цієї точки зору, Людвіґ Вітґенштайн видається мені не фігурою «минулого», фігурою _архіву_ – фігурою історичної реконструкції. Ба більше, навіть, фігурою професійної концептуальної деконструкції, ― впливової і поважної традиції філософської роботи – аналітичної філософії. Навіть при тому, що це фігура одного з її «отців-засновників». Як раз, навпаки. Людвіґ Вітґенштайн видається фігурою _майбутнього_ філософії, її чистого й простого _просуву_. Фігурою символічною і також актуальною – фігурою «ніколи-не-завершення» філософії. Фігурою, яка підписує не слово сказане у філософії, але точку потенційованої напруженості відбутися і пролунати справжньому філософському слову – не позначенню деяких _речей_, але реєстрації _слідів істини_ у до межі доведених індивідуальних станах... Важливо розуміти, що ця стаття не про філософську традицію аналітичної філософії. І не про самого філософа, чи філософію Вітґенштайна – у плані хронології-доксографії, чи ейдетико-історичного огляду, чи деякої теоретичної реконструкції у контексті деякого, того чи іншого «філософського сьогодення», чи навіть, у самому (ви)значному режимі – як «універсальне з підписом». Хоча певні змісти щодо і першого, і другого, – просто як робоча необхідність, «машинальним чином» – тут, звичайно, є. У цій статті, насправді відкривається намагання показати, що аналітична філософія (як певний спосіб дії щодо реалізації події мислення – спосіб дії, до речі, досить точно ідентифікований, причому, таким чином, що ці ідентифікація і демаркація є не результатом деяких спеціальних теоретичних чи методологічних зусиль, але видається _частиною події_ ) – уся аналітична філософія, як спроба, як запровада, як «рух», як справа, як діяльність, – є феноменальним “natura naturans”. Є таким саме як «топос відтворення мислення» у суто онтологічному сенсі, в обміні з яким, власне, Людвіґ Вітґенштайн, також, унікальний і один-єдиний – як «подія думки» – знов таки, у цілком онтологічному сенсі, «демонструє», тобто, _саме і є_ актуальне, «живе», можливо, незамінне подання, розгортання, місце входження (до) проблеми конечності, доступу, філософського слова, змісту й акту. Можливо, отримати доступ до «самого Саме» і є правильно поставити проблему доступу? Відтак, говорячи за допомогою самого Метра, філософія це робота і вдача правильно підібрати _приклади_.