Abstract

У статті розкривається перервність усіх процесів та явищ видимого простору і обґрунтовується неможливість «матеріальної нескінченності». Аналіз абсурдності речей світу як замкнених систем доводить істинність Божої нескінченності, світла вічності, до якого необхідно повернутись. В дослідженні простежується зв’язок між філософськими вимірами П.О. Флоренського та аритмологічним способом осягнення дійсності. Аритмологія як вчення про розривність світових явищ надає обґрунтування неможливості віднайдення шляху до первинної цілісності посеред розколотих самозамкнених уламків дійсності. З іншого боку, розкривається виправданість факту наявності в кожній «піднебесній» речі її унікальної сутності, пульсації смислу. У відповідності з цим, світ постає не як «безлика тотальність», а як різнорідність простору, в кожному моменті якого зосереджується внутрішній логос речей, по причині їх первинної вкоріненості в небесній нескінченності. Така антиномічність долається на вищих рівнях діяльності людської душі, на рівні зцілення серця від ілюзій як наслідків надмірної прив’язаності до пошуків Абсолюту посеред порожнечі. Здійснення аналізу абсурдності речей світу як замкнених систем приводить до виявлення істинності Божої нескінченності, світла вічності, до якого необхідно повернутись.