Abstract

Мета. У статті передбачено: 1) визначити місце і роль апріорних топосів знання в загальному процесі еволюції людської свідомості, з’ясувати співвідношення між вродженими і набутими здібностями людини; 2) на основі еволюційного підходу визначити творчий потенціал апріорних і набутих здібностей людини; 3) з’ясувати базові інтенціональності людини, які дозволили їй вийти на новий рівень адаптаційної поведінки. Теоретичний базис. Досліджено генезу і значення ідеї апріорі в традиційній теорії пізнання та її сучасні імплікації в еволюційній теорії свідомості. Еволюційний підхід дозволяє переосмислити досить широку сферу того, що потрапляє під означення апріорності: від аналітики, нормативності, різноманітних установок свідомості до поведінкових реакцій людини. У процесі аналізу апріоризму Канта, який застосував його для обґрунтування можливості існування теоретичних наук, здійснено спробу визначити природу апріорності в контексті еволюційної теорії свідомості. Хоча ідею апріорності критикували як опоненти Канта (спираючись на історичний досвід), так і його послідовники (які виступали проти формалізму апріорного знання), особливу роль у цій критиці і подальшій розробці цієї теми відіграла еволюційна теорія свідомості, яка сприяла більш детальному розгляду питання генезису так званих апріорних форм. Зрештою, завдяки поєднанню різних форм навчання і сукупності соціокультурних форм освоєння світу людина зуміла отримати доступ до "потенційного інтелекту" і новий "простір для творення". Наукова новизна. Обґрунтовано тезу, що еволюційна теорія свідомості дозволяє пояснити як генезу апріорної сфери, так і визначити механізм дії штучних утворень, або напрацювань людської цивілізації. Оскільки люди отримали здатність генерувати й тестувати гіпотези щодо реальності замість того, щоб безпосередньо мати справу з конкретними загрозами, виникла й постійно зростає ймовірність хибних рішень і помилкових уподобань. Тож на загал маємо нагальну потребу в подвійній рефлексії – як щодо меж застосування апріорних форм пізнання, так і щодо інтенційних установок людського габітусу. Спираючись на здобутки еволюційної теорії свідомості, автор вказує на можливість значно ширшого підходу до проблеми апріорного, у якому виділяє не тільки різні форми знання, а й установки, упередженості, інтенціональності. Тобто епістемологічне апріорі є лише підрозділом загальної сфери вроджених і набутих здібностей людини. Відтак можна стверджувати, що базові інтенціональності – це теж своєрідні апріорі, але які розповсюджені як у сфері етології, так і в поведінці людей. Висновки. Спираючись на ідеї природного добору Дарвіна, дослідження в галузі етології, антропології, дані нейронаук, сучасні уявлення про свідомість тощо, представники еволюційної теорії свідомості запропонували більш детальний підхід до вивчення сфери апріорного. З одного боку, була підважена віра в аподиктичну достовірність апріорних форм, а з іншого – з’ясована складна природа тих форм пізнання, які Кант вважав апріорними. Зрештою, ідея апріорності виводить нас на питання щодо здатності людей до навчання, формулювання завдань, гіпотез, теорій тощо. Зокрема, еволюційна теорія свідомості дозволяє поглянути на пізнавальні спроможності людини під кутом зору адаптації до викликів навколишнього середовища.