Abstract

На підставі аналізу дискурсу філософських ідей постмодерну Е. Гуссерля, М. Гайдеґґера та їх послідовників розкривається процес конституювання феноменологічної структури екзистенційної безпеки, яка розглядається як феномен свідомості та атрибут людського буття, що виражає ментальні основи збереження стійкості соціально-природної системи. Обґрунтовано, що семантична складова феномена безпеки формується у процесі розгортання та збагачення смислів від протосенсу до метасенсу, що зумовлює генерування первинного імпульсу людської активності, спрямованого на збереження життєвого світу. Метасенс уявляється як трансцендентний обрій розгортання всіх можливих смислів безпеки, як інтерсуб’єктивна реальність, феномен колективної свідомості, що іманентно несе у собі культурні коди людського існування. Відповідність цільових та ціннісних установок інституціолізованих систем безпеки універсальним та позачасовим життєвим сенсам розглядається як іманентна умова збереження людського існування та регулятивний імператив рефлексії та мотивації людської діяльності. Актуальність звернення української філософської думки до аналізу екзистенційних критеріїв як граничних підстав людського існування посилюється загрозами та небезпеками, зумовленими військовою агресією російської федерації проти України.